Суб’єктивно до Річниці

FoodAdvisor.com.ua – рік. Як подумати ЩО за цей рік відбулось… Розгорнути стрічку пам’яті за останні 12 місяців – і матимемо чи не найяскравішу картину сюрреалізму. Але ж ми добре знаємо, що все більш ніж реально.

Важко не погодитись, що зміни прийшли в усі сфери суспільного життя. Було б легковажно, скажімо, відсторонювати політику від світської сфери. Та ж тому зміни і прийшли – щоб політика вже не була чимось відокремленим. Політика? Так. Громадянське життя. Ще й як! (чит. заохочується) А як бути із війною? Кожен шукає власних відповідей, але мій особистий девіз сконцентрувався в словах пісні Тіни Кароль “Неужели жизнь моя продолжается…?!” Продовжується-продовжується! Ще й як. А що? Ну не лягти ж нам всім долу із скорбними обличчями і припинити будь-яку діяльність. Навпаки.

Нове суспільство зараз РОБЛЯТЬ ті люди, які просто беруть…

… і РОБЛЯТЬ.

Саме дією ми вже тут-і-зараз, без роззирання навколо і загравань до сильніших/кращих, створюємо якісно новий простір. А на підтвердження тому не мальовничі слова, а десятки втілених ініціатив, запущених проектів і, так, їх самих – ряд гучних ресторанних відкриттів, які ознаменували 2014.

Скажу так: я вірю, що культура їжі в широкому розумінні (від домашньої кулінарії до ресторанної подачі) напряму пов’язана із життям конкретного соціуму в рамках міста/ області / країни. Тому надаю ваги кожному зрушенню в food-сфері. А за цей рік ми мали їх (зрушень) немало. Згадаймо?

Почну, мабудь, в хронології. Спершу була поступова хвиля резонансних відкриттів, яка спершу потихеньку, а тепер – жадібно захлиснула київське суспільство. Почалось все із the Burger, котрий маючи не просту локацію для подій зими 2014-го, тим не менш став центром тяжіння для цілого гурту людей. Потім – милий серцю багатьом моїм знайомим ресторан грузинської кухні ШОТИ. Теж вікдривався буквально під “спалахи”. З відлигою (природньою і моральною) прийшов запуск Milk bar і небачені до цього черги в заклад та викид активності в соц мережах. Почався новий відлік. За цей короткий проміжок часу в Києві з’явився легендарний Paul (який теж зчинив чималий галас), запустилась концептуальна кав’ярня One Love Espresso bar. А от буквально пару тижнів назад столицю знову струснуло: в одну п’ятницю два відкриття. І яких! Варто писати про кого йде мова? Коли з однієї сторони дівочі instagram полонила рожева собака і в тон їй санвузли, а з іншої – десятки і десятки реценцій на facebook про голубів, собак, мідь та каву.

Другим пунктом в глобальних зрушеннях стоїть поява чисельних food-сервісів. При чому переважно зі спрямуванням на здоровому харчуванні. Детокс програми (набори від ресторану[tri:], соки від Detox Café). Нещодавний запуск Eat Easy, інформацію про котрий не чув / не бачив лише обмежено-дієздатний. З’являлись і затухали “зірки” домашньої граноли, смузі та інших простигосподи трендових продуктів.

Вагомим внеском в столичну гастрономію виділився Good Wine, до котрого дуже важко залишатись байдужим. А я і не буду. Обожнюю їх: як організацію, як магазин, як команду людей і як унікальний ідейний простір, де панує майже утопія. Так от уявіть, що весь сьогоднішній асортимент Good Food, до якого ми так з вами звикли, з’явився як раз за останній рік-півтора. І вони продовжують розвиватись: із запуском кулінарії, майстер-класів, дегустацій, yellow-place, фестивалями (як то кави) і ще бозна-чим, що вони там понавигадували для щасливих нас – споживачів.

Далі в моєму списку зрушень стоїть кава. Мабудь, ми чекали цього давно, але саме зараз її ідея, суть та навіть проблематика займають “високий статус”. Ще із “далекої” появи першоїЧашка Espresso bar, підсиленої успішною роботою Кофейный дом London, серією відкриттів правильних кав’рень, публіка познайомилась із такими явищами як свіжа обжарка, моносорти, альтернативні методи заварювання. Далі більше. В Україну завітав ідеолог кави по-східному Вадим Грановський і почав нести мудрість заварювання кави в джезві в маси. І от кульмінація – нещодавній Artisan Coffee Festival. Від себе лиш додам: яке благо мати такий вибір правильної кави в столиці – ми вже знаємо явки / паролі і можемо в залежності від маршруту подарувати собі той же якісний флет вайт to go а разом із ним пару хвилин медитативного вдоволення.

Вулична їжа. Ні, не так: Вулична Їжа! Секундочку, іще рік назад вулична їжа асоціювалась лиш із прод пайками, які добрі люди носили поміж вогнищ у каністрах по вул. Хрещатик. Сьогодні ж, завдяки невпинним старанням Романа Тугашева і його чисельним “Уличная Еда”, весь бодай краплину активний Київ наситився спершу бургерами, потім всілякими мушлями / устрицями, а востаннє дійшли аж до манхеттенскього пастрамі. Прорив! Скільки б не точилось суперечок чи не спливало скандалів, прорив однозначний.

Та й тут ситуація не стоїть на місці. Окрім розвитку “Платформи” маємо новий напрямок і дивимось далі – на Захід. А точніше у Львів. Тут невгамовна Аврора Огородник розгорнула справді активну діяльність і проявляється вона “всього-на-всього” у запускові постійнодіючого (!) фестивалю вуличної їжі Ринок Зброї “Під Арсеналом”. І раз ми вже згадали місто Лева, знайте, що не тільки я (а як мінімум ще й Ігор Сухомлин) вважають його номером один у food-спрямуванні України. Курс маємо.

І завершу свій список зрушень чимось спірним. Спірним не для мене, звісно ж. Словосполученням, яке чомусь муляє багатьом критикам і авторам: чесна ціна. Особисто я не бачу нічого маркетингово кримінального у використанні цього терміну, якщо воно доречне. Ну чому писати по-іншому, якщо нам, скажімо, пропонують бургер із крабовим м’ясом із картоплею та салатом за 99 грн? І, так, мова про Crab`s Burger Діми Борисова (це щоб одразу перевершити бурчання деяких). Борисов, до речі, є одним із найяскравіших адептів чесної ціни. І дякую йому за це! Та не Борисовим єдиним. Київ мав бум на доступні устриці, який зараз призвів до того, що свіжий делікатес зараз можна дозволити собі майже без муляння меркантильної совісті у добрячому десяткові закладів. Ура! А почалось це, думаю, із формату чураскерій. Тут не омину увагою Геннадія Медведєва і його Grill do Brasil. Вони ж бо умудряються тримати пропозицію і відповідну якість продукту. Далі були ті ж бургери (о бургерний бум Києва!). За ними – доступні стейки. Секрет останніх, до речі, дуже патріотичний: в походженні м’яса. І знову ж таки, можна тільки подякувати. Завершили коло чесної ціни ми поки на рибі/ морепродуктах. Та хто його знає, що для нас припасли щедрі ресторатори.

Помітьте, я не кажу про демократизацію закладів. Хоч це резонансна тема і теж вогненебезпечна. Просто не люблю це слово. А так: ну дійсно, очевидно, що зі зміною суспільного устрою і відмежуванням прошарків суспільства (як очищення гречки від інших культур), старі ресторани типу «рЭсторан» (в рос транслітерації), куди ходили як раз за роздутим чеком і нез’ясненною атмосферою “по-багатому” відійшли в історію. Буквально. На зміну їм прийшли не те, щоб простіші версії, чи дешевші (не дай Боже!). Ні, просто якісно нові. В нових ресторанах  просто мусить бути адекватно: по ціні, по пропозиції, по сервісові і по тій же атмосфері. Ну і не забуваймо про “перевірку на вшивість” орендодавців, які саме в такий критичний період проявляють свою справжню суть. Саме нечистоплотні останні часто-густо слугують причиною закриття існуючих або відміну запланованих ресторанних проектів. Таке, певне, теж мусить бути – щоб пережити і перегорнути.

От ми і покінчили із підбиттям підсумків food-зрушень за минулий рік. І якщо ви не маєте сил читати й далі потік суб’єктивізму, то давайте на цьому радушно розпрощаємось. А як хтось “дожив до десерту”, то я берусь підняти ще одну тему.

Почну майже художньо. Колись, при першому особистому спілкуванні, Валерій Поляков кинув “а какое они вообще имеют право писать о еде?». Під “они” він мав на увазі звісно мене з Наталею. Дійсно, яке? Ми ж радимо щось, інформуємо. Моя відповідь проста.

Ми безсовісно любимо їжу. І можемо пристойно про це писати (принаймні дуже на це сподіваємось)

Не знаю чи задовільна відповідь, зате проста. А згадала про це я тому, що віднедавна потік порад в соц мережах почав неабияк мене дратувати. Порад в широкому загалі: від топ-5 необхідних навичок молодої матусі від такої ж молодої-зеленої матусі, до рецензій на заклади від людей віддалених із ресторанними професій. Якось це не здорOво, подумала я. І вивела для себе формулу. Щоб писати авторитетно автор має мати одну чарівну властивість – компетентність. Саме тоді широкий загал читачів читає його поради і наслідує їм. Або навіть хоча б читає. Все інше – не мусить пересилювати бар’єр висловлення особистого “мені смачно / мені не смачно”, “мені сподобалось / мені не сподобалось”. Бо ж на таке дійсно кожен має право і отаке “смачно-не-смачно” було і буде завжди. Просто в різних формах.

Друге ­– це категоричність. Показово, що чим більш людина включена в якусь сферу, тим менш вона схильна висловлювати категоричні твердження. Типу “фу” чи “браво”. Професіонали завжди бачать картину ширшою, а тому помічають більше. Адже чим глибше ти в предметі, тим більше ти знаєш випадків, процесів, закономірностей, плюсів і мінусів. Навіть висока кількість особистих знайомств дає змогу розуміти унікальність кожного окремого випадку – нехай мова йтиме про невеличкий ресторанний проект.

А насправді, події останніх місяців чудово демонструють просту істину: Роби крутий продукт і відгуки самі до тебе прийдуть (чит визнання).

Приклад: за перший тиждень роботи Собака Cъела Голубя тільки лінивий не написав персонального відгуку на facebook.

Та саме головне – щоб було смачно! Бо ж як не смачно – хоч на шпагат сядь.

До “смачно” додайте ще умовний “комплекс мероприятий”: це саме “смачно” мусить бути загорнуте в правильну подачу, доречно винесене і правильно запропоноване, бути з’їденим в естетичних рамках (або стінах) у відповідній атмосфері і коштувати адекватно. Якщо ВСЯ ця формула склалась – що ж, це успіх. Безумовний. Як склалась переважна більшість компонентів – успіх. Не такий засліплюючий, проте впевнений. Як нічого не склалось – результат очевидний.

Тож, тільки вперед до нових відкриттів?!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *